Анна Лачина порушує у книзі надважливі проблеми для суспільства, проте робить це так ненав’язливо, я б навіть сказала, зі смаком. Усі перипетії розгортаються навколо двох рідних сестер — Мажени та Анни. Два протилежні характери, такі різні долі, але рухаються вони паралельно одна одній. Старша мала розщеплення хребта та водянку головного мозку. Авторка підводить читача до розкриття цієї проблеми поступово, таким чином надає можливість спостерігати й дійти висновків: жити можна й потрібно за будь-яких умов, було б бажання. Дівчата на канікулах відпочивали у бабусі з дідусем. Зигмунд фанатів від «Русалоньки». Сестри по черзі плавали з ним на озері: хтось з превеликим бажанням, а хтось – від безвиході. Одного разу Мажена навіть зробила героїчний вчинок – урятувала потопельника. Ця історія розгортається в окрему сюжетну лінію кохання, в якій буде навіть не трикутник, а справжній шестикутник. Треба бути дуже важним спостерігачем, щоб розібратися…